Історія села Времівка

 

         Времівка – село, входить до складу Великоновосілківської селищної ради.

         Розташоване за1 кмвід смт Велика Новосілка

         Площа села248,3га, населення 1290осіб кількість дворів 471.

 

         Після зруйнування Нової Січі в 1779-1784 роках спостерігалося інтенсивне заселення запорізьких територій. У цей час було засновано багато сел., одним з яких є  Времівка. У 1802 році в Україні було створено Катеринославську губернію, яка мала вісім повітів. Один з них називався Олександрівським, який у 1874 році був розділений на два: Олександрівський та Маріупольський, до останнього відійшло і село Времівка( Крутогорівка). Воно перебувало вже в 1801 році у володінні Мирона Федоровича Времєва. А до нього „ земля сия была дана полковнику Адаму Адамову Шварцу из порожних казенных земель по указу….канцелярии бывшей Азовской губернии”. Остання проіснувала з 1708 до 1783 року. У 1807 році на Крутогорівку припадало 9000 придатних та 100,7 непридатних десятин землі. Крутогорівка згадується в документах VII ревізії (1816-1835 рр.) як володіння корнета Олексія Тимофійовича Времєва і його сестер-Олександри, Єлизавети і Тетяни.

 

          У середині 30-х років ХІХ століття село Времівка отримує нового власника-поміщика, надвірного радника Акима Яковича Ковалевського. Село тимчасово називалось Ковалевське, але ця назва не прижилась. Родюча крутогорівська земля давала селянам майже все необхідне для життя. За часів кріпацтва вони мало що мали, жили в злиднях, гнули спини на панів від світання до смеркання – від підлітків до дідів, особливо у жнива. Мешканці Крутогорівки обробляли землю, вирощували просо, овес, пшеницю, ячмінь, овочеві культури, кукурудзу, льон, коноплі. На пасовищах випасали волів, корів, коней, овець, кіз.

 

          Після відомої реформи 1861 року небагато  змінілося в житті багатьох селян. Треба було викупити землю у поміщика Ковалевського. Тому, одержавши волю, селяни об’єдналися в громаду. В 1861 році за уставною грамотою і викупною домовленістю пана з селянами права на Времівку і ії землю від державного радника Акима Ковалевського перейшли до громади селян-власників. Але вони ще більше п’ятнадцяти років були в економічній залежності від кріпосника, доки не відшкодували борг грішми та золотим збіжжям.

 

          На початок Першої світової війни Времівка була достатньо великим населеним пунктом, центром однойменної волості. З 80-х років ХІХ ст. у селі налічувалося триста шість дворів з загальною кількістю мешканців понад дві тисячі. Були в ньому Корфівське народне училище з 1867 року, бібліотека для селян та недільна школа для дорослих з 1882 року. Медичне обслуговування здійснював земський фельдшер.

 

          Відгомін революційних подій 1905-1907 років докотився і до Времівки. Ідеї соціал-демократії, з прагненням селян до землі та волі закладалися у душі з початку нашого століття місцевими вчителями- Христиною Сидоренко, Ганною Кедровою, Марією Єгоровою. Останню, як і інших, заарештували після подій 1905 року за читання селянам недозволених книжок. Косматенки М.Г. і В.М були довгий час провідниками ідеї соціал-демократії на селі у буреломні революційні роки. Осадченко Іван Іванович,21 рік, секретар Времівського сільвиконкому з 1.01.1920 року, Антон Олексійович та Федір Якович Мірошниченки разом з молодим активом створювали комсомольський осередок у селі, а потім працювали у райкомі комсомолу. На початку 1921 року створено комсомольський осередок. Завдяки цій молоді у Времівці  з’явилася хата - читальня а також організував-ся лікбез.

 

          Встановлення народного господарства, колективізація. Навколо села панували банди, а з вересня – жовтня 1920 року лінія фронту з врангельцями проходила через село Времівку. Неврожай 1921 року викликав голод. З копії протоколу „ Про діяльність Времівського волвиконкому” на початку 1922 року випливає, що волость має чотири млини: три вітряних і один паровий; два маслозаводи. На 13937,5 десятин ріллі у волості від 28.12.1921 р. населення до 5484 чоловік(з них працездатних 2626 душ), коней і лошат 770, волів 175.

 

          Влітку 1922 року створена сільськогосподарська кооперація, було засновано артілі: „Червона квітка”і „Більшовик”. У 1929 році на їх базі виник колгосп „Шлях до комунізму”, який переріс у майбутньому в КСП „Україна”.

 

          Відомі люди села: Білогуров Олександр Іванович- льотчик, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу; Косматенко Анатолій Денисович – поет- байкар; Мойсеєнко Євген Васильович – доктор медичних наук, керівник лабораторії медико-біологічних проблем в Антарктиді Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця; Прісний Олександр Федорович-генерал-лейтенант служби економічної безпеки України, нагороджений Золотою зіркою „Герой козацького народу” Міжнародною академією козацтва; Погрібняк Ганна Іванівна – бібліотекознавець, автор декількох наукових робіт, нагороджена медаллю „За доблесный труд ”; Принцевський Іван Дмитрович- графік, працював у галузі книжкової та станкової графіки, переважно в техніці ліногравюри; Погрібняк Володимир Григорович-професор, проректор з науково- педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Донецького національного університету економіки та торгівлі ім. Туган-Барановського.

 

ВРЕМІВКА НА ДОНЕЧЧИНІ

 

Моє село, село моїх батьків!

Повік нам не забудь минулі роки

Веселі голоси лунали навкруги

Відлунням по стежках дитячі кроки

 

* * *

 

Привітний тато, мамо молода

З сестричкою малою йшли на свято

До клубу нашого, що був серед села.

Там времівчан завжди було багато.

 

* * *

 

Кіно, вистави, просто поспівать,

Вдягались у святкове і яскраве

І під гармошку в вальсі покружлять!

Такі свята в селі були на славу.

 

* * *

 

Доріжки до колодязя вели

Із чистою джерельною водою.

Він напував нас, мешканців села,

А зараз плаче мутною сльозою…

 

* * *

 

В спекотні вечори – на луки, до води!

Плескалися малята і дорослі

Сусіди плавали, свати й куми

І всі, хто приїздив в село у гості

 

* * *

 

На мілині ріки хитавсь очерет.

На довгих стеблах лілії жовтіли.

На човнах рибалки у брилях.

В городах дикі мальви пломеніли.

 

* * *

 

А на червоній гірці ховраки,

Тюльпани жовті і повітря чисте.

Сюди ходили люди в ті роки

Красою милуватись урочистою.

 

* * *

 

В оселі кожній майстри і майстрині.

Поля врожайні і садки рясні

Городина дивує і донині –

Пузаті огірки, солодкі кавуни.

 

* * *

 

Корівки мешкали у кожному подвір’ї.

Після війни село все годували.

Як вечорами гнали череду,

То курява до обрію сягала.

 

* * *

 

Здавалося щасливі були всі,

Раділи кожному і горе забували.

Ділилися усім, що мали у дворі,

Старенькими у біді допомагали.

 

* * *

 

На п’ятому кварталі завжди людно:

Дітей найбільше, ніж на всім селі!

Вони і зараз тут, виховують онуків,

Не з’їхали із рідної землі.

 

* * *

 

Живуть Косматенки і Ярошенки,

Поруч Погрібняки і Литвиненки…

І батько в пам’яті, Євген мій,

Дегтяренко…

Моя рідня і вічні земляки.

 

* * *

 

На карті ти лиш цяточка мала,

А в долях Времівчан – ти велич

незабутня.

Моє село, село моїх батьків.

Ти маєш право на своє майбутні.

 

Анастасова Любов Євгенівна